Лист Прелата (вересень 2016)

Хав’єр Ечеваррія розмірковує над тайною Хреста і нагадує, що турбота про хворих та людей похилого віку є справою милосердя, яка прославляє Бога

Пастирські послання
Opus Dei - Лист Прелата (вересень 2016)

Любі, нехай Ісус береже моїх дочок і синів!

Настав вересень, і Церква – Матір і Вчителька – запрошує нас дедалі глибше пізнавати значення плодів відкуплення. 14 вересня, свято Воздвиження Святого Хреста, нагадує нам, що святе дерево, на якому Господь віддав своє життя заради спасіння світу, є престолом перемоги та слави: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе»[1]. І наступного дня спогад Марії Скорботної, яка стоїть біля підніжжя Хреста, являє перед нами Пресвяту Діву, нову Єву, пов’язану з Христом, новим Адамом, котра бездоганно співдіяла у справі спасіння всіх душ. Споглядаючи з вірою Хрест, бачимо, що «він, будучи знаряддям тортур, яке в Страсну П’ятницю, показав світові суд Божий, перетворюється на джерело життя, пробачення, милосердя, на знак примирення та миру»[2].

Ці літурґійні свята пронизують також нашу щоденну відповідь щодо тайни страждання, коли воно з’являється на нашому шляху. Однак деколи ми, люди, вважаємо «успіхом» лише те, що задовільняє наші почуття або ж догоджає власному «я», а як «невдачі» сприймаємо труднощі, те, що не виходить так, як би ми бажали, те, що завдає страждання тілу й душі. Спробуймо перемогти цю помилкову лоґіку, тому що, як писав святий Хосемарія, «успіх і невдача знаходяться у внутрішньому житті. Успіх – прийняти з відвагою Хрест Христа, прийняти його з розпростертими обіймами, тому що для Ісуса, як і для нас, Хрест – це престол, це звеличення любові; це вершина відкупительної ефективності, щоб приводити душі до Бога, відповідно до нашого світського способу свідчення: нашою поведінкою, дружбою, працею, словом, доктриною, молитвою та жертвою»[3].

Розмірковуючи над проблемою втечі від Хреста, яку, на жаль, ми так часто спостерігаємо в різних сферах життя, запитаймо себе разом із Папою: «Як просувається християнський шлях, який я розпочав у момент Хрещення? (...) Чи відволікають мене речі, які мені подобаються: світське життя, марнота, – чи ж я намагаюся йти далі, зростаючи у «блаженствах» та справах милосердя? Адже шлях Ісуса наповнений втіхою, славою, але проходить також через Хрест. Завжди з миром у душі»[4].

Серед справ милосердя, які ми намагаємося практикувати, особливо протягом цього Ювілейного року, є одна, яка належить як до духовних, так і до тілесних справ милосердя. Я маю на увазі турботу про хворих та людей похилого віку, що не обмежується лише тим, аби забезпечити їхні матеріальні потреби. Вона включає також духовний аспект: допомагати ближнім, аби, перебуваючи в стражданні чи то в самотності, вони віднайшли нагоду поєднатися з Христом на Хресті.

Піклування про хворих було незмінною поведінкою Ісуса на землі, одним із знаків Його месіанства, як стверджує святий Матей: “Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби”[5]. Євангелісти повторювали нам це за різних обставин. Інколи йшлося про окрему людину, яка просила про благодать для себе або своїх близьких. Сотник із Капернаума просить про свого хворого слугу; друзі приносять до Ісуса паралізованого товариша; Вартимей кричить до Ісуса, коли Він проходить повз дорогу в Єрихон, просячи, щоб він змилувався над ним і зцілив від сліпоти... Подекуди Ісус сам бере ініціативу в свої руки: «Вийшовши з човна, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих»[6]; або тоді, коли Він зустрів паралізованого біля воріт купелевого місця й запитав: «Бажаєш одужати?»[7], чи тоді, коли повернув життя дочці Наїнської вдови[8].

Дуже часто юрби людей приносили своїх родичів та хворих друзів туди, де перебував Ісус. Святий Матей розповідає нам, що «Ісус, знову перейшовши над Галилейське море, зійшов на гору й сів там. Сила народу прийшла тоді до нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг, а він зціляв їх. І дивувались люди, бачивши, що німі говорять, каліки знову одужують, криві ходять і сліпі бачать, – і прославляли Бога Ізраїля»[9].

Чудеса Господа стосувалися не лише зцілення тіла, але також дарували благодать для душі; про це свідчить зцілення сліпого від народження. На питання учнів, які вважали, згідно тенденції мислення свого часу, що сліпота була наслідком гріхів людини, Ісус відповів: «Ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому!»[10].

Книга Діянь апостолів зображує діяльність першої християнської спільноти. «Руками апостолів, – пише святий Лука, – робилося багато знаків і чудес у народі, (...) так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на кого-небудь з них упала»[11].

Біль і страждання, якщо вони приймаються з надприроднім баченням, можуть наблизити до Бога. Але можуть і віддалити, якщо провадять до бунту. Святий Хосемарія добре пересвідчився, як на власному досвіді, так і беручи до уваги шлях розвитку Справи, в ефективності фізичного й морального болю тих, хто з’єднані з Хрестом Господа. Дякуючи Богові й численним людям, які відповідали таким чином, він казав, що від самого початку «ми розраховували на молитву багатьох хворих, які пропонували свої страждання за Opus Dei».[12] Так само й зараз наша апостольська праця будується на міцному фундаменті щедрої самовіддачі хворих, які намагаються перетворити свої страждання на молитву за Папу, Церкву і всі душі.

Ми маємо уважно і з вдячністю доглядати за хворими: з любов’ю, матеріальним та духовним піклуванням. Просімо у Господа, щоб дарував їм здоров’я, якщо того потребує їхня душа, а якщо ж ні, щоб вони з радістю прийняли хворобу, слабкість старості, будь-які труднощі; але завжди з надприродньою радістю, знаючи, що таким чином, завдяки заслугам Христа беруть участь у справі відкуплення.

«На Хрест, отже, з вірністю. На Хрест із радістю, адже за пожертву без радості Господь не віддячує: "hilarem enim datorem diligit Deus" (2 Cor 9, 7) – "Бог любить того, хто дає радо". На Хрест зі спокоєм: адже ми не боїмося ні життя, ні смерті; ми не боїмося Бога, адже Він – наш Отець[13]. І водночас із таким властивим для нього глибоким почуттям людяності наш Засновник повторював: «Фізичному болю, якщо можна його уникнути, потрібно запобігти. Достатньо страждань є в цьому житті! Але якщо не можливо уникнути їх, – вони жертвуються»[14].

Аби зрозуміти цю християнську поведінку, необхідно наблизитися до цієї ситуації з позиції Доброго Пастиря. «Тільки через природню чутливість, яка народжується з любові, ми зможемо оцінити сьогоднішнє теологічне набожне життя християнського народу (...). Я думаю про міцну віру матерів, прикутих до ліжка своєї хворої дитини, які прив’язуються до Розарія, хоч і не здатні зв’язати докупи фрази із «Вірую»; або про свічку, запалену в маленькому домі, щоб з повнотою надії просити допомоги в Марії; або про ці сповнені любові погляди на образ розп’ятого Христа»[15].

Коли ми хворіємо, якою б не було наша хвороба, потрібно розповісти про це тим, хто перебуває з нами поруч, звернутися до лікаря й дотримуватися його вказівок, щоб якомога швидше вжити необхідних засобів. Таким чином, зможемо запобігти психозу хворого. Неодноразово я чув від святого Хосемарії, що як немає святих на землі, так само немає на землі тих, хто був би завжди здоровим. Кожен із нас може переживати моменти хвороби, подекуди важкої; і саме це нас має підштовхувати з довірою віддатися Господеві й тим, хто може нас підтримати.

Дочки мої і сини, приймемо з вдячністю ці поради нашого святого засновника, тому що «робити справи Божі, не є лише красивим висловом, а є запрошенням віддати своє життя з Любові. Треба померти для себе, щоб відродитися для нового життя. Тому що саме таким був послух Ісуса, аж до смерті на хресті, mortem autem crucis. Propter quod et Deus exaltavit illum (Флп 2, 8-9). І тому Бог підніс Його. Якщо ми слухняні волі Божій, Хрест стане для нас Воскресінням, піднесенням. І наповнить нас, крок за кроком, життям Христа: і можна буде стверджувати, що ми жили, намагаючись бути добрими дітьми Божими, що ми йшли, намагаючись творити добро, не зважаючи на наші слабкості й наші власні помилки, якими б численними вони не були»[16].

Не припиняймо дивитися на улюбленого дона Альваро, який умів любити здоров’я і хворобу. Згадуючи 15 вересня, річницю призначення його послідовником святого Хосемарії, просімо його підтримки для всіх нас.

Знаю, що ви молилися за тих, хто став жертвами землетрусу в Італії, і за інші потреби, де сталися лиха в різних місцях: зрощуймо в нас це братерство з усім людством.

Через три дні в санктуарії Марії в Торресьюдад я наділю таїнством священства шістьох дияконів, Асоційованих членів Прелатури. Моліться за них і за священиків у всьому світі, за Папу й за єпископів, щоб Дух Святий наповнив нас своїми дарами і зробив святими. І цього ж числа ми приєднаємося до радості Церкви, пов’язаної з канонізацією блаженної Терези з Калькутти, яка так сильно цінувала Справу.

З усієї любов’ю вас благословляє

ваш Отець

+ Хав’єр

Торресьюдад, 1 вересня 2016.



[1] Йн 12, 32.

[2] Benedicto XVI. Homilía, 14-IX-2008.

[3] San Josemaría. Carta 31-V-1954. – N. 30.

[4] Papa Francisco. Homilía en Santa Marta, 3-V-2016.

[5] Мт 8, 17; Іс 53, 4.

[6] Мт 14, 14.

[7] Йн 5,6.

[8] Лк 7, 11-15.

[9] Мт 15, 29-31.

[10] Йн 9, 3.

[11] Діян 5, 12-15.

[12] San Josemaría. Notas de una reunión familiar sin fecha (AGP, P01, XII-1981. – Р. 9).

[13] San Josemaría. Carta 31-V-1954. – N. 30.

[14] San Josemaría. Notas de una reunión familiar, 1-I-1969.

[15] Papa Francisco. Exhort. apost. Evangelii gaudium, 24-XI-2013. – N. 125.

[16] San Josemaría. Es Cristo que pasa. N. 21.