Мої дорогі діти: нехай Ісус береже для мене моїх дочок та синів!
У цьому місяці ми відзначаємо 80-ту річницю того дня, коли св. Хосемарії побачив, що Opus Dei призначене також і для жінок. Ми знаємо, що 2 жовтня 1928 року, просвітлений світлом заснування, він думав, що Діло Боже - тільки для чоловіків. Уявимо собі його здивування і радість, коли через кілька місяців, 14 лютого 1930 року, Господь дав йому зрозуміти, що Він розраховує також і на жінок, які власним прикладом і словом нестимуть повсюди дух освячення професійної діяльності та повсякденного життя. Через декілька років наш Отець сказав з глибокою вдячністю до Божественного Провидіння, що "якби не це виражене бажання Господа і не ви, сестри, Справа залишилася б кульгавою."[1] Він часто згадував це, щоб показати, яка велика відповідальність лежить на кожної з вас, мої дочки. Дозволю собі дещо відступити від теми і попросити вас довірити небесам цей намір, який зробить вас дуже щасливими.
Після 14 лютого 1930 св. Хосемарія прагнув відкрити цей шлях святості у середині світу для жінок всіх професій, рас і прошарків суспільства. Піднесемо вгору наші серця, дякуючи Пресвятій Трійці за те, що ця праця св. Хосемарії глибоко й широко вкоренилася у всьому світі, незважаючи на великі труднощі, особливо на самому початку, які йому довелося долати. Якщо проповідь св. Хосемарії про освячення повсякденного земного життя зустрічала так багато перешкод у 30-ті й 40-ві роки минулого століття, уявіть собі, які додаткові труднощі виникли, коли запрошення до освячення будь-якої гідної людської праці було звернене до жінок.
Сьогодні жінки, як правило, мають рівні з чоловіками можливості у багатьох сферах , проте вісімдесят років тому це було не так. Тоді було досить рідкісним явищем, наприклад, коли жінки вчилися в університеті або працювали за межами будинку (за винятком ручної праці, яку вони завжди виконують), а ще рідше вони обіймали відповідальні посади в громадській, соціальній або академічній сферах. Кілька десятиліть потому, Другий Ватиканський собор проголосив: "надходить час, і вже наступив, коли покликання жінок досягнене у всій його повноті; час, коли жінки набувають у світі впливу, поваги і авторитету, якого досі не мали. Ось чому зараз, коли суспільство переживає такі глибокі зміни, жінки, насичені євангельським духом, можуть зробити так багато, щоб стати на заваді занепаду людства."[2]
За останні вісімдесят років, завдяки зусиллям безлічі людей, ми пройшли довгий шлях до забезпечення, в тому числі в цивільному законодавстві, гідності жінок, їхніх рівних з чоловіками прав і обов’язків. Серед цих людей, треба це визнати, особлива роль належить св. Хосемарії, який з самого початку заохочував своїх дочок і близьких до Opus Dei жінок добиватися найвищих можливих висот у різних сферах людської діяльності. Я пригадую багато конкретних прикладів: від гарячого заохочення тих жінок, які мали потрібні здібності для досягнення високих цілей у своєму професійному житті (у галузі культури, науки і т.д.), до його зусиль, настільки ж гарячих, переконати, що жінки, які служать суспільству своєю працею в інших сферах, також гідні визнання. Наприклад, саме завдяки його безпосередньому впливу в багатьох країнах світу були засновані численні освітні центри для підготовки молодих жінок до професійної роботи у хатньому господарстві, щоб гідність цього заняття було визнано як цивільним правом, так і суспільством.
Я дякую Богу за те, що вірні Прелатури в тісному союзі з багатьма іншими людьми доброї волі сприяли й продовжують сприяти поширенню світом такого християнського бачення стану жінки. Проте багато чого ще треба зробити! Хоча в багатьох країнах гідність і роль жінки широко визнана, в інших це є лише віддаленою перспективою. У будь-якому випадку, ми дочки і сини Божі, повинні докласти всіх зусиль, щоб перетворити цю перспективу на реальність, навчаючи людей - як пише наш засновник – що "розвиток, зрілість, емансипація жінок не повинні мати вигляд рівності, однаковості до чоловіків, рабської імітації чоловічого способу життя та праці. Це — шлях в нікуди. Вони рівні не тому що кращі чи гірші, а тому що інші за чоловіків. З фундаментального погляду йдеться про рівні права, які мають бути визнані як цивільним, так і церковним правом. Жінки, так само як чоловіки, мають гідність людини, особистості та дитини Божої. Отже, виходячи з цієї докорінної рівності, кожен з них має осягнути властиве йому чи їй. У цьому сенсі емансипація жінок означає реальну можливість цілковитого розвитку власного потенціалу: особистого, а також спільного з іншими жінками. Рівні права та рівні можливості перед законом не виключають цієї відмінності, що збагачує усе людство, навпаки, вони передбачають та стимулюють її."[3]
Як і в 2008 році, коли ми відзначали 80-річчя з дня заснування Opus Dei, мені здалося, що найкращий спосіб виразити нашу подяку - це стати протягом цих місяців дуже близькими до нашої Матері. Тому я з великою радістю проголошую в Opus Dei новий Марійний рік: з 14 лютого 2010 до 14 лютого 2011 року. Протягом цих місяців будемо прагнути більше і краще вшановувати нашу Матір, передусім з великою увагою у молитві і спогляданні Святого Розарію, поширюючи цю побожність в наших родинах та серед наших друзів. Подякуймо також Богові за працю жінок, які дбають про порядок у центрах Прелатури, чим так суттєво сприяють збереженню і розвитку в них родинної атмосфери, якою Бог надихнув Справу, відкривши її нашому Отцю в 1928 році.
Перші місяці цього Марійного Року збігаються з останніми місяцями Року Священства, встановленого Бенедиктом XVI у всій Церкві. Як я наполягав раніше, протягом цього часу, молячись за священиків, ми маємо також молитися, щоб усі вірні були більш свідомі своєї “священицької душі”, що виявляється у щоденній побожності; і щоб ми, також щоденно, намагалися передати радість цього спільного для всіх охрещених дару людям навколо нас.
14 лютого було також засноване, в 1943 році, Священницьке Товариство Святого Хреста. Цього дня, коли св. Хосемарії служив Літургію в каплиці одного з центрів для жінок, Господь відкрив йому, що священики можуть бути інкардиновані в Opus Dei. Наш Отець - людина глибокої віри в Божественне Провидіння, ясно побачив, що таким збігом дат наш Господь хотів підтвердити властиву Opus Dei абсолютну єдність - духа, покликання та влади - між чоловіками і жінками, мирянами і священиками. Як він сам говорив: "Це було так, ніби наш Господь хотів сказати: не руйнуйте єдності Opus Dei! Любіть її, захищайте її, сприяйте їй!"[4]
Священицька душа — це ніщо інше, як загальне священство, здійснене в охрещених, яке сповнюється у кожній хвилині їхнього життя. Св. Хосемарія дякував Господу за її присутність у житті всіх і кожного з вірних Opus Dei. "Багато разів, - говорив він у 1960 році, -я говорив вам, що всі ми, священики і миряни, маємо священицьку душу. Більш того, я навіть кажу всім моїм дітям, що вони є священиками – того царського священства, про яке говорить св. Петро (пор. 1 Петро 2:9), не тільки через хрещення, але також тому, що vos estis lux mundi, ви - світло світу,а світло не повинно бутиприховане: non potest civitas abscondi supra montem posita, не може сховатись місто, що лежить на верху гори (Мт 5:14). Христос зійшов на Хрест, щоб привернути до себе все, а мої діти намагаються здійняти Його на вершину будь-якої гідної людської діяльності, аби привести до Нього души.[5]
Нагадуючи нам про цю свою впевненість, він наполягав, щоб ми реалізовували всі потенційні можливості, що містить в собі християнське покликання. Він не обмежувався теоретизуванням, проте вчив втілювати цю істину у практичному житті. Він радив нам “жити” Святою Месою протягом 24 годин на день, жертвуючи Богові під час Євхаристії всі свої плани, досягнення і невдачі, страждання і радості. Він рекомендував працювати, розвиваючи в християнському дусі чесноти, яких вимагає кожна праця – працьовитість, самозречення, служіння іншим і т.і. Таким чином, говорив він, Свята Меса дійсно стає осередком і джерелом духовного життя християнина[6], і ми продовжуємо Святу Жертву протягом цілого дня.[6]
Він полюбляв заглиблюватись у деталі. Під час зустрічі з молоддю на питання як виявляти нашу священицьку душу у повсякденному житті, він відповів: "Як ти думаєш, яким повинен бути священик? Жертовним, ревним, усміхненим, привабливим, таким, хто не відмовляє людям, які звернулися по допомогу, хто знає як пробачити, як зрозуміти, як порадити... Ти вже знаєш це, а також багато інших речей, і я впевнений, сину мій, що ти намагаєшся втілити це в життя – і саме тому маєш священицьку душу."[7]
Під час іншої зустрічі він казав: "Ти береш участь у царському священстві Христа, тому що отримав таїнства Хрещення і Миропомазання і тому що отримуєш дари Святого Духа, у тому сенсі, що робиш багато добрих справ. Часом одне твоє слово відкриває очі сліпому, твоя поведінка спонукає паралізованого, що занедбав своє християнське життя, встати і працювати разом з тобою. І навіть ті, які були мертвими і вже почали гнити, прийдуть до таїнства Покаяння зрушені твоїм закликом, твоїм навчанням, твоєю молитвою. Вони будуть очищені, вилікувані, і вони стануть здатними на великі справи: вони воскреснуть".[8]
У світлі цих міркувань ми можемо запитати себе, чи свята Меса дійсно є для нас місцем, де зосереджуються усі наші бажання та наміри, джерелом, що живить наше прагнення святості й апостольства? Чи бачимо ми души тих, з ким зустрічаємось протягом дня? Чи відповідаємо актами любові та каяттям, бачачи образи, які зносить наш Господь? Крім того, треба заохочувати солідарність з тими, хто страждає матеріально і духовно через війни, переслідування, стихійні лиха і т.д., супроводжувати їх нашими молитвами і, наскільки можливо, допомагати матеріально. Стараймося також, щоб новини, подібні до землетрусу в Гаїті не ставали лише слідом в нашій пам'яті.
Як підкреслив Папа Римський, говорячи про незвичайну пасторську ефективність Святого Кюре з Арсу, апостольські плоди залежать від єднання з нашим Господом. "Йому вдавалося зрушувати людські серця не завдяки його власній обдарованості, і навіть не завдяки гідної похвали дієвості його волі — він схиляв на свій бік навіть найміцніші душі, передаючи їм те, чим він сам жив в глибині свого єства, а саме, дружбою з Христом. Він був "закоханий" в Христа, і справжній секрет його пастирського успіху — в палкості його любові до Євхаристийної Містерії, яку від справляв і якою жив, яка стала любов'ю до Божого люду, до християн і до всіх, хто шукає Бога."[9]
19 лютого ми в особливий спосіб згадуватимемо нашого улюбленого дона Альваро – на цей день припадають його іменини. Ми довіряємо себе його заступництву, щоб пережити цей Марійний Рік в тому дусі синівства, з яким перший наступник св. Хосемарії проголошував і переживав інші Марійні Роки, з різних нагод встановлені в Прелатурі. Наступного дня, 20 лютого, я висвячу на священиків двох ваших братів, асоційованих членів Прелатури. Давайте будемо молитися за них і всіх священиків.
Кілька днів тому Святіший Отець надав мені аудієнцію. Я приніс йому любов і молитви всіх вас, і запевнив його, що ми постійно молимося за нього і в його намірах. Робімо це й надалі, єднаючись з Наступником Петра, а також усіма єпископами, священиками і вірними Церкви. Бенедикт XVI благословити апостольську працю вірних Opus Dei та кожну і кожного з вас.
Немає потреби нагадувати вам, що я покладаюся на вашу молитву в моїх намірах. Будьте й далі щедрими.
З усією любов'ю, благословляю вас!
Ваш Отець,
+ Хав'єр
Рим, 1 лютого 2010
1. Св. Хосемарія, Нотатки, зроблені на зустрічі з родинами, лютий 1955.
2. Другий Ватиканський Собор, Завершальне слово до жінок, 8 грудня 1965 р., 3-4.
3. Св. Хосемарія, Бесіди, 87.
4. Св. Хосемарія, Нотатки, зроблені на зустрічі з родинами, 31 березня 1974.
5. Св. Хосемарія, Нотатки, зроблені під час медитації, 15 квітня 1960.
6. Св. Хосемарія, Христос проходить поруч, 87.
7. Св. Хосемарія, Нотатки, зроблені на зустрічі з родинами, 31 березня 1974.
8. Св. Хосемарія, Нотатки, зроблені на зустрічі з родинами, жовтень 1974.
9. Бенедикт XVI, Послання на загальній аудієнції, 5 серпня 2009.