Лист Прелата (червень 2013)

Прелат коментує останнє положення з Символу Віри, яке стосується Ісуса (“прийде судити живих і мертвих...”) та Святого Духа і запрошує нас до приготування Царства Христового в цей період очікування з допомогою Освятителя.

Пастирські послання

Мої дорогі діти: нехай Ісус береже для мене моїх дочок та синів!

На початку місяця червня в нас наново та з особливою силою оживає пам’ять про св. Хосемарію, літургійний спомин якого – урочистість для Прелатури – святкується 26 червня. Розважаючи приклад його життя, перечитуючи його праці, ми дедалі більше розуміємо, які великі дива Господь творить у тих серцях, які цілковито вірні Його планам. Мені пригадується вигук зі Святого Письма: miràbilis Deus in sanctis suis, Дивен Бог у святих своїх.[1]

Повне ототожнення із Христом, а саме в цьому і полягає святість, є можливим завдяки присутності Святого Духа. Тож складемо Йому подяку за постійне освячення душ. Нещодавно, святкуючи П’ятидесятницю й згодом Трійцю, ми неодноразово підносили наші серця до Господа, який, як пише святий Павло, хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди.[2]

Зараз же, повертаючись до звичайного літургійного періоду, літургія Церкви пригадує нам, що ми знаходимось на тому етапі історії, що простягається від Зішестя Утішителя в П’ятидесятницю до славного пришестя Ісуса у кінці часів. Це одна із істин Символу віри, котра завершує цикл Тайн нашого Господа. Щонеділі, під час Служби Божої, ми сповідуємо, що Господь зараз сидить праворуч Отця, звідти Він прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.[3]

“Після Вознесіння, - пояснює Катехизм Католицької Церкви, - прихід Христа у славі вже близький”[4], в тому сенсі, що може відбутись в будь-який момент. І тільки Господь знає, коли станеться ця подія, яка відзначить кінець історії та остаточне відновлення світу. Саме тому, без жодної паніки чи страху, але з відчуттям відповідальності, ми маємо завжди бути готовими до остаточної зустрічи з Ісусом, яка, з іншого боку, відбувається для кожного в момент смерті. Від Бога ми походимо, і до Нього йдемо: ця реальність, по суті, є синтезом християнської мудрості. Проте, як нещодавно дорікав Папа, про ці дві крайні точки історії часто забувають, і особливо віра в повернення Христа і в Страшний суд часом не настільки чітка і міцна в серцях християн[5].

Не слід забувати, що остаточній зустрічі кожного з нас з  Господом передує Його постійна дія в кожен момент нашого щоденного життя. Я ще й досі пам’ятаю, з якою силою святий Хосемарія просив у Нього у такий щоденній зустрічі, mane nobiscum!, зостанься з нами.[6] Чи ми так само говоримо Йому, усвідомлюючи, що повинні дозволити Йому діяти у нашому житті? Він також вмовляв нас бути готовими у будь-який момент відзвітувати Богові за наше життя. У “Шляху” він написав: “Він прийде судити живих і мертвих» - молимось у Символі віри. – О, якби ж ти ніколи не втрачав з очей цей суд і цю справедливість, і… цього Суддю”.[7] Я свідок того, як він щодня жив цією подією і сповнювався радості: так само і ми, усвідомлюючи себе синами Божими, мусимо сповнитись радістю. Саме тому він додав: “Хіба у твоїй душі не палає бажання, щоб твій Отець-Бог був задоволений, коли Йому доведеться тебе судити”.[8]

Теперішній час, період, який має пройти кожен з нас, “це час очікування й чування”[9], коли ми повинні поводитися як гарні діти, та з ревністю й ентузіазмом встановлювати на землі, із допомогою благодаті, Боже Царство, яке Христос завершить в останній день. Саме про це йдеться у притчі про таланти, яку Отець коментував дуже багато разів[10]. Римський Понтифік пояснював цей фрагмент Євангелії в одній зі своїх катехез присвячених Року Віри: Очікування повернення Господа є часом дії – ми живемо в час дії – часом, коли потрібно змусити дари Бога приносити плоди, не для нас самих, але для Нього, для Церкви, для інших; часом, коли потрібно давати добру все більше зростати у світі. І особливо, в цей час кризи, сьогодні, важливо не замикатися в собі, зариваючи свої таланти, свої духовні, інтелектуальні, матеріальні багатства, все те, що дав нам Господь, але розкритися, бути солідарними, бути уважними до інших[11].

Доньки й сини мої, варто не забувати ці поради; намагаймося, аби дедалі більше людей не тільки їх чули, але й наполегливо втілювали в життя. Зрештою, суть в тому аби, заради Божої любові, бути уважними до потреб інших, починаючи з найближчих: з тих, з якими нас зближують родинні, професійні чи соціальні обставини, добре пам’ятаючи про те, що написав святий Йоан від Хреста, і те, що в свою чергу цитує Катехизм: “На схилі нашого життя ми будемо суджені за любов'ю”[12]. І це саме те, що говорить Христос у вражаючій сцені останнього суду, яку розповідає святий Матей[13]. Чи ми вміємо так служити? Чи ми виконуємо з надприродною та людською радістю ті невеличкі щоденні акти  служіння?

Роздуми над останніми подіями, повторюю, не повинні стати причиною страхів, які паралізують душу, але нагодою виправити наш життєвий шлях, згідно з тим, що Господь очікує від кожного з нас. Вони повинні підштовхнути нас до того, аби якнайкраще жити сьогоденням. Бог пропонує нам милостиво і терпляче цей час, з тим, щоб ми вчилися щодня пізнавати Його в бідних і малих, щоб ми робили добро і були бадьорими в молитві і в любові[14].

Нас підтримує і спонукає Святий Дух, якого Ісус, після свого славного Вознесіння, зіслав у цей світ. Ми раділи цьому у нещодавному святі П’ятидесятнці і щоразу, промовляючи Символ віри, ми сповідуємо Його існування і Його дію у Церкві: Вірую в Духа Святого, Господа Животворного, що від Отця і Сина ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.[15]

Йдеться про недосяжну для людського розуму істину, відкриту Христом апостолам, що показує нам велич і досконалість Бога: “Ніхто Отця не створив, ніхто Його не зробив з нічого, ніхто Його не народив. Син тільки від Отця, незроблений, не створений, але народжений. Дух Святий від Отця та Сина не зроблений, не створений, і не народжений, але походить”[16]. Катехизм Католицької Церкви узагальнює це вчення декількома словами: “Божа Єдність Триєдина”[17].

Святий Дух є любов’ю між двома першими Особами: любов’ю несотворенною і нескінченною, Любов’ю єдиносущною, Любов’ю вічною, яка походить від взаємної самовіддачі Отця і Сина: це цілком надприродна таємниця, яку ми знаємо завдяки тому, що сам Ісус відкрив її, і яка допомагає нам зрозуміти велич дару любові. На основі цього одкровення, Отці Церкви, а також інші великі теологи, керуючись Вченням Церкви, намагались у різні способи – звісно ж у світлі віри – продемонструвати божественність Утішителя.

На основі людських здатностей любити та пізнавати, властивих нам, бо ми створені на образ і подобу Бога, а також на основі імен та місій Святого Духа, зазначених у Святому Письмі, Його ісходження від Отця і Сина вони спробували пояснили як сущу (існуючу) Любов. Бог Отець, знаючи власне Єство, родить Сина, таким чином Отець і Син люблять один одного у неповторному, вічному та нескінченному акті любові, яким є Святий Дух.

Яку ж радість та мир ми повинні мати від віри у те, що небесний Утішитель постійно нас підтримує! Він не просто близький друг, який нас супроводжує, знаходячись біля нас, Він – гість, що мешкає з Отцем і Сином в нашій душі, яка перебуває в стані благодаті. Святий Дух, як промовляє Церква словами Секвенції П’ятидесятниці, В праці - охолода, В спеку - жива вода, В плачі - розрада.[18]Він – lux beatìssima – світло найсвятіше, яке проникає аж до глибини нашої душі і освітлює нас, щоб ми були здатні краще пізнати Христа, зміцнює нас, щоб ми могли йти за Ним, навіть коли ми в полоні перешкод і суперечностей, Він підштовхує нас вийти із самих себе, щоб оточити турботою інших і привести їх до Бога.

Божа сила й могутність осявають обличчя землі. Дух Святий продовжує супроводжувати Церкву Христову, щоб вона могла бути - завжди й у всьому – здійнятим над народами знаменом, яке провіщає людству благовоління та любов Божі. Якими б значними не були наші обмеження, ми, люди, можемо з упевненістю дивитися на Небо і почуватися сповненими радості: Бог любить нас та звільняє нас від наших гріхів. Присутність та дія Духа Святого в Церкві є запорукою та передбаченням вічного щастя, тих радості й миру, які Бог подає нам.[18]

Святе Письмо використовує багато метфор по відношенню до Святого Духа, але та, яка зустрічається найчастіше, це метафора про воду, яка є елементом, вкрай необхідним для життя: де її мало, або де вона взагалі відсутня, все перетворюється на пустелю і все живе хворіє та помирає. Вода є тим багатством, яке Творець доручив людям, щоб вони нею мудро управляли заради спільного блага. У надприродному устрої таким джерелом життя є Утішитель. У своїй розмові із самаританкою, а також під час свята кущів, Ісус пообіцяв дати живу воду тим, які з вірою приймуть Його слово, а нутро тих, котрі Його шукатимуть, стане джерелом води живої. Святий Йоан пояснює, що так Ісус про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього.[19]

Святий Дух приходить до християн як невичерпне джерело небесних скарбів. Ми отримали Його у Хрещенні і Миропомазанні; Він є наданим нам у таїнстві Сповіді, де повертає душам нескінченні Христові заслуги; Він сходить у наші тіла і серця кожного разу, як ми приступаємо до Причастя і до інших таїнств; Він діє у нашому сумлінні через благодаті і дари... Іншими словами, його місія полягає в тому, аби чинити нас справжніми дітьми Божими, які поводять себе відповідно до цієї гідності. Святий Дух навчає нас дивитися Христовими очима, прожити й розуміти життя так, як його розумів і прожив Христос. Ось чому жива вода, якою є Святий Дух, вгамовує спрагу нашого життя.[20]

Утішитель, Бог Животворний, що говорив через пророків і який помазав Христа для того, щоб Він передав нам слова Божі - його голос ми чуємо і зараз у Церкві та в глибині душі. Саме тому, Жити згідно з Духом Святим означає жити вірою, надією, милосердям, означає дозволити Богу оволодіти нами та докорінно змінити наші серця, щоб вони стали зробленими за Його міркою.[21] Тож будемо йому вдячні за його турботу, якою він оточує нас, як добрі батько і мати, якими він, власне, для нас і є. Як часто ми до нього взиваємо? Чи ми щодня оновлюємо рішення бути уважними душею до Його натхнень? Чи ми їх дотримуємось без спротиву?

Для того щоб реалізувати ці прагнення, я раджу вам прийняти як свої слова святого Хосемарії, які він записав у перші роки Справи: Прийди, о Душе Святий! Освіти мою совість, щоб я зрозумів Твої заветы, зміцни моє серце проти ворожих підступів, запали мою волю… Я почув Твій голос й не хочу противитись, говорячи: «Пізніше, завтра…» - Зараз! Адже завтра для мене може й не настати. О, Духу Істини й Премудрості, Духу Розуміння й Поради, Духу Радості й Миру! Я хочу того, що Ти хочеш, і тому, що Ти хочеш,і як Ти хочеш, і коли Ти хочеш…[22]

Тож молімось з довірою про його заступництво за Церкву і за Папу, за єпископів та священиків, за весь християнський люд. І особливо просімо про його заступництво за цю маленьку частину Церкви, якою є Opus Dei, за її вірних та помічників, за всіх людей, які приступають до нашого апостольства з шляхетним прагненням якнайбільше і якнайкраще служити Богові та іншим. І все ж таки яка велика розрада дарована нам у святі Найсвятішого Серця Ісуса і у Спомині Непорочного Серця Марії! Тож рушаймо до цих гаваней миру, любові, радості та безпеки.

Два дні тому я повернувся із Південної Африки, де дедалі більше розвивається апостольство Opus Dei. Ви знаєте, я б дуже хотів бути у всіх тих місцях, де працюють мої доньки й сини. Проте, я знаходжусь у тих місцях у молитві, радісному жертвоприношенні, офіруванні праці. Приєднуйтесь до моїх намірів і моліться за мене, особливо з нагоди мого дня народження 14 червня, щоб я міг завжди і у всьому служити Богові, Церкві, душам і всім вам у повноті й радості, як це чинив наш Отець, і з вірністю, як наш улюблений дон Альваро і як ті, які випередили нас у нашій небесній оселі.

З усією моєю любов’ю, благословляю вас,

ваш Отець

+ Хав’єр

Рим, 1 червня 2013. 

 

[1] Пс 67 (68), 36

[2] 1 Тм 2, 4

[3] Римський Мисал, Нікейсько-Константинопольський Символ віри

[4] ККЦ, 673

[5] Папа Франциск, Промова на загальній аудієнції, 24.04.2013

[6] Лк 24, 29

[7] Святий Хосемарія Ескріва, Шлях, 745

[8] Святий Хосемарія Ескріва, Шлях, 746

[9] ККЦ, 672

[10] Пор. Мт 25, 14-30

[11] Папа Франциск, Промова на загальній аудієнції, 24.04.2013

[12] Св. Іван від Хреста, Слово про світло і любов, 57, ККЦ, 1022

[13] Пор. Мт 25, 31-46

[14] Папа Франциск, Промова на загальній аудієнції, 24.04.2013

[15] Римський Мисал, Нікейсько-Константинопольський Символ віри

[16] Quicumque або Афанасіївський символ віри

[17] ККЦ, 254

[18] Римський Мисал, секвенція на урочистість Зішестя Святого Духа

[19] Святий Хосемарія, Христос проходить поруч, 128

[20] Пор. Йн 4, 10-13; 7, 37-39

[21] Папа Франциск, Промова на загальній аудієнції, 08.05.2013

[22] Святий Хосемарія, Христос проходить поруч, 134

[23] Святий Хосемарія, Рукописні записи, квітень 1934