Історія людини на землі є історією Божого милосердя. У вічності «Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові» (Еф 1: 4).
Однак, через підбурювання диявола Адам і Єва спротивилися божественному плану: «ви станете, як Бог, що знає добро й зло (Бут 3, 5), – нашіптував їм князь брехні. І вони послухали його. Вони не захотіли мати ніяких зобов'язань перед Божою любов'ю. Вони намагалися власними силами досягнути щастя, до якого всі ми покликані.
Але Бог не відступився. Від початку віків, у своїй безмежній Мудрості й Любові, передбачивши зловживання людиною своєї свободи, Він вирішив стати одним із нас через Втілення Слова, другої Особи Пресвятої Трійці.
Тому, звертаючись до Сатани, який під виглядом змія спокусив Адама і Єву, провістив: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством» (Бут 3, 15). Це перше оповіщення про Відкуплення, в якому вже з'являється фіґура Жінки, спадкоємниці Єви, що стане Матір'ю Спасителя, і з Ним і під Ним, розчавить голову пекельного змія. Світло надії світить над людським родом з моменту нашого падіння.
Так починали збуватися натхненні слова, написані багато століть перед тим, як Діва прийшла у світ, і які Літурґія вкладає у вуста Марії з Назарету: «Господь створив мене почином путі своєї, першою з його чинів споконвічних. Я настановлена була від віку, від початку, раніше, ніж земля постала; коли не було ще безодень, я народилась, коли не було ще джерел багатоводних. Перед тим, як були засновані гори, раніше від пагорбів я народилась; тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, ні первнів пилу світового» (Прип 8, 22-26).
Відкуплення світу почалося вже з першого моменту. Потім, мало-помалу, натхненні Святим Духом, пророки виявляли риси цієї Адамової дочки, яку Бог – у передбаченні заслуг Христа, світового Відкупителя людського роду – вберіг від первородного гріха й від усіх особистих гріхів і наповнив благодаттю, щоб зробити з Неї достойну Матір воплоченого Слова.
Вона – «дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл» (Іс 7, 14); на неї вказує Книга Юдити як на героїню єврейського народу, що перемогла могутнього ворога, і до Неї, більш ніж до будь-кого, звернені слова хвали: «Ти слава Єрусалиму! Ти велика гордість Ізраїля! Ти велика честь нашого роду! Вчинила єси все це своєю рукою. Вчинила єси для Ізраїля великі блага, і Богові це було приємно. Благословенна будь Господом Вседержителем по віки вічні!» (Юд 15, 9-10).
Зачаровані красою Марії, християни зверталися до неї з різними похвалами, які Церква виявляє під час Літурґії: «саде замкнений», «лілія серед колючок», «криниця запечатана», «брама неба», «переможна башта проти пекельного дракона», «рай насолоди, засіяний Богом», «зірка морська», «Мати пречиста»...
Х. А. Лоарте